Натуся-вередуся

(Казка)

     У маленькому містечку жила одна дівчинка, яку всі називали Натуся-вередуся.
Вона дуже вередувала та всіх ображала. Щоб її не просили, все робила навпаки.
Батьки у Натусі були хороші, сердечні та все своій донечці прощали, бо дуже любили її.
     Якось Наталка, зібралась на прогулянку, аж тут розпочався дощик.
       - Ану перестань лити, ти мокрий та бридкий, від тебе одні калюжі! Іди собі геть, нікому ти не потрібний!
     Розгнівався дощик, сховався за хмаринку, а хмаринка зникла ніби її не було. Визернуло сонечко та й своїм проміннячком висушило землю. Зраділа Наталочка, побігла в садочок гратися аж чує біля альтанки дві троянди розмовляють між собою.
        -Що це? -Невже я розумію мову рослин? Ану, ну послухаю про що вони говорять.
        -Що ж наробила ця Настуся-вередуся -говорить одна троянда.
        -Що ж воно тепер буде? Ти бачила як образився дощик? Він більше ніколи не прийде до нас.
    - Ось і чудово -подумала Натуся, хіба сонечко не краще? Яке воно тепленьке, яскраве. Молодець! Все я правильно зробила, сонечко краще за дощ. Не буду слухати цих колючих троянд.
І побігла Наталка край садочку де росли калина з вербою.
        -Не дочекаються цієї осені моих червоних ягідок. Висохну я без дощику -жалібно сказала  калина. Нічого не відповіла верба, тільки заплакала.
     -Та  кому потрібні твої гіркі ягоди? Ба  яка втрата! Давно тебе потрібно було вирубати. Піду краще нарву квіточок і зроблю собі віночок. Буду гарненька-чепурненька.
Тільки Наталочка зігнулась до квіточок, а вони в мить всі зав"яли.
     -Ой, які ж ви нікчемні! З вас навіть віника не зробиш.-А у відповідь чує, як квіти жалібно просять.
         -Пити, пити гинемо!
         -Добре, дам вам пити, не така я вже й погана як про мене говорять. -Взяла відерце та пішла до криниченьки.
         -Що це, води в криниці нема, де вода? -думає Натуся. -Куди поділася?
         -Мабуть висохла-простогнав дуб, який ріс біля криниці.
         -Біда прийшла, без дощику ми всі загинемо.
      -А, не потрібно мені ніякого віночка, я й без нього гарненька-чепурненька. Піду краще
погойдаюся.
      Сіла Настуся на гойдалку, тільки-но розгойдалася, а гілка як затріщить. Злякалась
Наталка, пригнула з гойдалки. І тільки-но встигла відбігти від горіха на якому була гойдалка, як гілка відламалась і впала.
         -Що це з нею, чого вона зламалась, я ж така маленька та легенька? А горіх крехтить.
         -Боляче мені, сохнуть мої гілочки без дощику, ламаються.
         -Ой, які ж вони сьогодні нудні, скиглять і скиглять. Все набридло, піду в дім.
Забігає Наталочка до хати і звертається до мами.
         -Мамо, я соку хочу, дай мені мерщій!
         -Ой донечко, біда сталася, хтось образив дощик і він пішов геть, а без дощику всі дерева та ягоди посохли. Тепер немає ні вишні, ні яблука, а ні полунички. Взагалі нічого немає. Ні з чого давити сік. Гинуть сади, ліси... Якби я знала хто так образив дощик, то навколішки, благала б попросити у дощика пробачення.
    Пішла Натуся в свою кімнату, сіла на стільчик і дуже задумалась: Що ж воно таке дощик? І згадала що дощик: це водичка, це джерела, ріки, океани. Все живе на Землі, п"є водичку, і рослини, і тварини, і люди, а риби взагалі живуть у воді. Тож як не буде дощику, ми всі загинемо?  Мабуть так, та певне так!
          -Що ж я накоїла? -злякалась Наталка.
          -Як же мені повернути дощик? І згадала що казала мама.
          - Я б навколішки благала просити у дощика пробачення.
          -Так справді, потрібно попросити у дощика пробачення.
          -Ой, а де ж я його знайду? Піду в садочок і запитаю у рослин, може вони знають?
   Побігла Наталка до альтанки, де троянди ростуть, тай питає їх, так ввічливо, любязно.
          -Красуні ви трояндочки, підкажіть мені будь ласка, як мені до дощика звернутись? Я хочу в нього пробачення попросити.
     Зраділи троянди рішенню Наталки але допомогти не могли, бо не знали. Не знали і калина з вербою, не знали і квіти і горіх. Аж чує як дуб заскрипів.
           -Йди-но сюди - звернувся він до Натусі.
Підійшла Наталка до дуба і питає.
           -Ти знаеш, так ти знаеш? То ж мерщій скажи мені як, будь ласочка, скажи, бо всі загинуть. І все через мене вередулю.
           -На жаль я не знаю - заскрипів дуб.
           -Але бачу на дні колодязя крапельку водички, спробуй попросити її.
Наталочка стала перед криниченькою і жалібно попросила.
           -Крапелька водички
           -В глибокій криничці,
           -Зла на мене не тримай,
           -Дощик з хмаркою вітай.
           -Ще ти їм перекажи,
           -Що я каюсь від душі.
           -Хай мене прощають,
           -І до нас вертають.
     Крапелька дощику все переказала. Дощик пробачив Наталці і повернувся. Наталка під дощик і личко підкладає і рученята простягає.
           -Спасибі тобі дощичку!
       -Наталочко, донечко, в садок запізнюємось, прокидайся, пора. Ось тобі скляночка яблуневого соку, а снідати будеш зі всіма малятами в дитячому садку.
           -То це був сон? - Здивувалась Наталка.
     По дорозі в дитячий садок Наталочка, згадувала свій сон.
           -Скляночка соку, яка смакота! - Подумала вона, а в голос вигукнула.
           -Я тепер ніколи і нікого не буду ображати.
           -Що ти сказала? - Запитує мама.
     Та Наталочка вже не чула запитання, вона бігла до діточок. Наталка відчувала безмежну любов до всього живого. Раділа кожній гілочці, кожній квіточці.

     А НАТУСЯ-ВЕРЕДУСЯ ЦЕ ХТО?
                НЕ ЗНАЕМО ТАКУ.