Все життя у валізу покладено.
Не спізнюсь до своїх берегів,
де оселя, обкурена ладаном,
перед Богом не має гріхів.
Та оселя, помазана мирою,
ще духм"яніш осінніх квіток...
Уже рушив мій поїзд до вирію -
не встигаю купити квиток!
Так смертельно впиваюся в поручні,
що біліють і руки, й вуста,
допомоги і прощення молячи.
Мерехтять за плечима міста...
Поміж станцій валіза згубилася,
та вернутись не можна назад.
Скільки раз вже дорога та снилася,
скільки марився дивний той сад!
В тій оселі дитинство із сивістю
враз обіймуться. Тільки б знайти
зірку серед туману й плаксивості!
... Осінь плаче, спаливши мости...
Все життя у валiзу покладено...
© Copyright: Светлана Похилько, 2013
Свидетельство о публикации №113090406633
Свидетельство о публикации №113090406633
Рецензии