Я чорний пес. Я злий і мокрий.
Голодний, хворий і старий.
Колись був сильний і хоробрий,
А став лякливий і слабкий.
Моє облізле чорне хутро
Було блискучим і новим,
Весь час моє собаче нутро
Було заповнене смачним.
Мої чудові білі ікла,
Лякали моїх ворогів
І зграя псів бездомних звикла
Не підіймать при мні голів.
Усі свої й прийдешні суки
Мене вітали як могли,
І від любовної сполуки
Від мене виводки несли.
Хазяйки двері зачиняли,
Коли я біг повз їх хати
І мов дурні репетували
Усі тамтешнії коти.
А зараз що? Нема нічого.
Ні сук, ні їжі, … ні котів.
Ніхто й не поміча старого
Якби і навіть захотів.
Одначе старість – то не радість,
Хоча б хто що й не говорив.
Єдине, що зосталось – заздрість,
Та й те набридло, як нарив.
Я чорний пес і буду чорним,
Аж доки здохну навесні
І стану знов прудким й проворним,
Й нарешті білим, – в вічнім сні.
Собацюра
© Copyright: Эларий Топазов, 2013
Свидетельство о публикации №113090309856
Свидетельство о публикации №113090309856
Рецензии