Беседа. Богдан-Игорь Антоныч

Поэзия?
-И не мечтай
узнать рецепт ее эссенций!
Так пьем свой золотистый чай,
болтая день и вечер. В сердце

узором дивным слов дорожка,
экстракты речи словно в чаше -
аптекарь взвесит пусть что краше!
Нет, не туда, любимый, стежка!
Символика убога наша
и орнаментика так сера.
Где ж мера мер, единственная мера?

Напившись чая, попрощались,
расходимся. Ночь шепчет в душу,
звезды те самые, что ждались,
тот самый трепет сердце душит.
Тогда, чужды пустым прикрасам,
слова, что стиснуты у горла,
электризованы экстазом,
бьют, как источник животворный.


__________________________

Богдан-Ігор АНТОНИЧ

ДРУЖНЯ ГУТІРКА

Поезія?
— Ні, не питай,
який рецепт її есенцій!
П’ючи свій золотавий чай,
так пробалакаємо день цей.

Узори гарних слів, мережка,
екстракти мови в срібній чаші —
хай їх краси аптекар зважить!
Ні, не туди, коханий, стежка!
Символіка завбога наша,
і орнаментика засіра.
Де ж міра мір, єдина міра?

Чай процідивши, попрощавшись,
розходимось. Ніч — чорна мушля,
ті самі зорі в ній, що завжди,
той самий захват серце душить.
Тоді, чужі дрібній прикрасі,
слова, затиснуті у горлі,
слова, гальмовані в екстазі
б’ють, мов джерела животворні.