Мені до Вас, ще вчитись та рости,
Папір карати словом випадковим,
Згорівши, в землю залягти кістьми,
І вже тоді, в книжках родитись знову.
Бо прийнято так видно у людей,
Що чують тих, хто вже замовк навіки,
Говорять про новаторство ідей,
Коли закриють домовини віко.
А при житті для всіх я, словоблуд,
Що б’ється у мистецькому болоті,
Коли помру, вмить обпаде весь бруд,
І засіяє думка в позолоті.
Хоч я помру , не прийнятий ніким,
Як терен ,що плоди даремно родить,
Священик в храмі,ладаном густим,
Мені промовить похорону оду.
Римовані нащадкам шлю листи,
Вас, класиків , у всьому ставлю в приклад,
Бажаю думці в небо дорости,
А техніці в літературний виклад.
Класикам срiбно доби
© Copyright: Федик Юрий Михайлович, 2013
Свидетельство о публикации №113090209179
Свидетельство о публикации №113090209179
Рецензии