Її пісня забута вперто і з силою ранить голками.
Звуки ліниві кружляють десь вище її голови.
Мрія - заснути надовго вже ріже скалками.
Очі шукають фрегат із високими щогла-ми.
Ранок для неї триватиме сотні мільйонів років,
В посмішці рук і маленьких дівчачих грудей,
Скло запотіле від подиху, чути лиш стукіт кроків,
Ста мільйонів кроків далеких для неї людей.
Навіть не шкода болючих, тяжких кілометрів,
Спальня горітиме завжди дзвінким кришталем.
Хтось не дійде, або стане невинною жертвою,
Тихо помре, або буде горіти вогнем.
Зніяковіло ранок стоятиме їй на порозі,
Пальці виводять химерні малюнки на склі,
Все як колись і змінити нічого не в змозі,
Небом за обрій летять невідомо куди в журавлі.
Сльози, мов річка - суха, а потім повноводна,
Досвіта зібгана постіль самітньо лежить,
В світі своєму усім цим тяжким не поборена,
Буде просити Творця про чаруючу, мріяну мить.
Ранок дiвчинки, що не може ходити
© Copyright: Игорь Стожар, 2013
Свидетельство о публикации №113090105806
Свидетельство о публикации №113090105806
Рецензии