Моєї думки ще не здатна нить
Дірки у савані відчуження латати,
Життя ж нам може казку отруїть
Й народжень наших порівнявши дати...
До інших ти прилучишся утіх,
З душі моєї фуркнувши, мов пташка...
І я піду, мости спаливши всі,
Самотиною вимучений тяжко.
В твоїх руках загасне мій талан,
Так схожий на повалене знамено.
Залишиться, нажаль, немов туман,
Моїх бажань чуттєвість та вогненна...
І глузд утратить пам"ять по тобі,
І біль душі затихне, далебі.
41. Моеi думки ще не здатна нить...
© Copyright: Светлана Похилько, 2013
Свидетельство о публикации №113083107625
Свидетельство о публикации №113083107625
Рецензии