Дощ вже вмили п днебесну

Дощі  вже  вмили  піднебесну.

Залило  дощами  царину,
І  не  думає  дощ  той  стихати,
Піднялись  тумани  в  полонину,
Будуть  знову  в  небо  стартувати.

І  наповнять  цеберки  водою,
Будуть  знову  з  небес  поливати,
Пам’ятаю  себе  молодою,
У  горах  біля  отчої  хати.

Всі  чекають  погоду  із  рання,
Все  вже  вмито  до  глянцу  і  блиску,
Я  іду  і  собі  для  купання,
Набираю  дощівки  у  миску.

Покладу  у  дощівку  я  зілля,
І  помию   своє  я  волосся,
Буде  пишне, блискуче  і  гарне,
І  густе , як  пшеничне  колосся.

Одягну  я  гуцульську  сорочку,
Опинку , пояс , тайстрину,
І  піду  у  шинок  до  Величку,
Перекинути  рому  чарчину.

Там  зберуться  гуцули  із  Верші,
І  заграють  цимбали  і  скрипка,
В  танець  ноги  стрибатимуть  перші,
Бо  до  танцю  я  хвацька  і  швидка.

Одягну  постоли  я  на  ніжки,
Щоб  у  танцях  ніде  не  вколоти,
Погуляю  ще  трохи, ще  трішки,
Коби  була  така  до  роботи.

Вже  омито  дощами  всі  доли,
І  умилася  вся  піднебесна,
Не  стихають  музики  у  горах,
Життя  в  гуцулів  магічне,  чудесне!..