Лидия Тиндарей. На старый мотив

            В этом краю, переполненном похотью и мечтой,
            Эта игра "непоймуэтовыдумкаилиреальность"
            Я  - хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу,
                к чорту лысому весь буддизм.
            Давний мой враг,
                все твои предсказанья сбылИсь,
            Пророчество древней клятвы -
            Гондола с пастью дракОна
            И перевёрнутые миры -
            день-ночь,
            ночь-день.
            Глубина фиалковой ночи
            и небо дня -
            сквозь розовые очки...
         ...и сколько очки не снимай -
            я вижу так близко
            тебя-себя-тебя -
            переплетённых...

                *     *     *

     Посреди змеистой?(наверно, всё-таки "змеиной?)равнины я искала цветок.
     Отыскала нарцисс гигантский -
     и склонившись низко,
     на коленях
     я поклонилась змею, ужаленная им в сердце.

                *     *     *

      Ты пришёл слишком поздно.
      Асфодели.
      И в руках у тебя не лилея,а лира.
      А на устах не поцелуй - только голос.
      Гермес, ты мне не нашёптывай, обещая -
      Богам не верю, верю только любви.

               *     *     *

      Колдунья-ночь, ты меня улови в свои сети,
      Вечным сном меня убаюкай,
                без сновидений.
      Я не хочу видеть сны. С безумьем пьянящей сирени,
      в этом обмороке рук.
      С ладонью, выводящей из мрака.
      Я вижу свет.
      Я лечу в колизеи.
      Кто зрители?
      Прощайте!
      Цветок.
      Я буду цветком.
      Не лилеей.
      Цветком безымянным.


           *     *     *

         
          На давнiй мотив.

   
          Лидия Тиндарей

       
У цій країні, сповненій мрій і жадань,
Ця гра «незнативигадкачидійсність»
Я  - хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу,
                до дідька лисого буддизм.
Мій давній ворог, замовляння
                усі твої збулись,
Закляття давнього пророцтво –
Гондола з пащею дракона
І перевернуті світи – день-ніч, ніч-день.
Фіалкові глибини ночі і барвінкове небо дня в очах в рожевих окулярах,
І скільки окуляри не знімай – так бачу близько тебе-себе-тебе  в переплітінні.
***
Серед зміїстої рівнини шукала квітку.
Знайшла нарцис гігантський – упала низько, навколішки вклонилась змію, ужалена у серце.
***
Ти прийшов запізно.
Асфоделі.
В долоні ліра –  не лілея.
В устах – лиш голос, а не поцілунок.
Гермесе, не нашіптуй обіцянок.
Богам не вірю, поготів – коханню.
***
Чаклунка-ніч, знайди мене, влови у свої сіті.
Заколихай у вічнім сні
                без сновидінь.
Не хочу снити. Снити безумом п’янкого безу, цією памороччю рук.
Долонею, що виведе з пітьми.
Я бачу світло. Я злітаю в колізеї. Хто глядачі?  Прощайте!
Квітка. Я буду квітка. Не лілея.  Цій квітці імені нема.


© Copyright: Лидия Тиндарей, 2013
Свидетельство о публикации №113080303903