До горизонту йду, пришвидшуючи крок,
перед очима дикий вир шаліє,
ятрить мої ступні розпечений пісок,
і серце то тріпоче, то німіє.
Шумує бистрина, у путь мене зове,
і я ступаю в човен несміливо.
І берег відступа, і човен мій пливе,
і суть моя в очікуванні дива.
В руках своїх весло в напрузі я стиска
І вже вперед, назустріч сонцю лину,
я прагну боротьби, моя мета чітка,
і пульс у скронях швидше, без упину.
Мій човен крутить нурт, кренить його, кида,
і вітер дме, не покидає чати,
і хоч у змові з ним давно швидка вода,
та страх мене не може наздогнати.
І тиша… Вже шумить позаду течія,
гойдає човен хвиля як на крилах,
туди, за горизонт, дивлюсь і бачу я,
мене чекають підняті вітрила.
Вiтрила
© Copyright: Марина Довбня, 2013
Свидетельство о публикации №113083110313
Свидетельство о публикации №113083110313
Рецензии