Поет, що до сонця iшов...

                Степану Будному до 80-річчя
                від дня народження.

Злітають нестримно роки журавлями.
Ромашки, як завжди, у полі цвітуть.
І липа й калина, черешня у мами
Омріяну думу неспішно ведуть.

Ти слухав, Степане, і землю, і вітер,
Що в полі зерно в колосках рахував.
Складав свої вірші з мережива літер -
Заблудлих дітей серед росяних трав.

Лишив нас, поете, з печаллю і сумом,
Та квітне, буяє одвічна земля,
І пісня дівоча пливе понад лугом,
Стежиною плавно веде у поля.

Ти будеш, Степане, назавжди із нами -
Поет, що до сонця на сповідь ішов...
Зчарована вічно п'янкими віршами,
Панує над світом безсмертна любов!

                23.08.2013 р.


Для ближчого ознайомлення з поетом Степаном Будним, який молодим, 25-річним пішов у вічність, пропоную, дорогі читачі,
добірку його віршів:

1. Весняна любов
 
Любов моя несміла,
Ранковий чистий цвіте,
В саду черемху білу
Зламав весняний вітер.

Вона додолу впала,
Мені завдавши муки.
Гілки її ламали
Чужі, холодні руки.

Моя ж душа кричала,
І серце - наче рана:
"Не рвіте! Це упала
Моя любов весняна."
          1953 р.

2. З тобою

Ходить вечір над рікою,
Парубочиться.
Розлучатися з тобою
Ой не хочеться.

Вітер шепче, повіває
Над калиною,
Я з тобою розмовляю,
Із єдиною.

А калина з милим вітром
Обнімається.
Ти ласкаво і привітно
Усміхаєшся.

Нічка трави повкривала
Свіжоросами.
Ти свою зав'яжеш долю
Чудо-косами.

Ходить вечір над рікою...
Парубочиться!
           28.11.1955 р.

3. Людина до сонця іде!

Радісно жити,
Радісно жити,
Небо дзвенить молоде.
Де білеє жито,
Пахучеє жито,
Людина до сонця іде!

Все далі і далі,
Упевнено, прямо -
Держить травинку в зубах.
Маком великим,
Маком багряним
Сонце цвіте у хлібах.

А в небі, а в небі
Жайворон висне
Радість ранкову пряде,
Родиться пісня, нечувана пісня -
Людина до сонця іде!

Отак і мені би
Ступити у жито,
Піти у життя молоде.
Туди, де людина
В ранкові хвилини
Прямо до сонця іде.
          1956 р.

4.Співуча Україна

Купаюсь у травах пахучих,
Збиваю ранкову росу.
Свою Україну співучу,
У серці юнацькім несу.

Де гнеться червона калина,
І бродять вервечки беріз,
Я слухав пісні голубині,
На вітрі весняному ріс.

І бились прибої пшениці,
У стріхову хату мою,
А силу я пив із криниці,
Що небом синіла в гаю.

Узяв я пісенную вдачу,
В полів і в прозорості рік.
Щоб молодість чисту, гарячу
Віддати Вкраїні навік.
             1957 р.

5. Слухаю землю

Слухаю землю,
Слухаю трави,
Слухаю квіти в саду.
І сам голубію
Душею ласкаво
Де вітер співає в дуду.

А ще я скажу вам,
Що там, за хлібами,
Я вранці підмітив оце:
Хлюпало сонце,
Розумнєє сонце,
Росою собі на лице.

Я бачив, я бачив,
Як клен до калини
Чубом схилився своїм.
Це все для людини,
Для щастя людини,
Мені і онукам моїм...

Вітри кучеряві
Беру я у серце,
Гаями, полями бреду.
Слухаю землю,
Слухаю трави,
Слухаю квіти в саду.
          1957 р.

6. Марічка

Ах, Марічко, чорнява Марічко...
Де згубилась, куди ти пішла?
Може, там, десь на березі річки,
У чеканні вербою зросла?

Пам'ятаєш ромашкові схили
І травневих садів паруси.
Ах, Марічко, загублена мила,
Звідки голос дзвінкий подаси?

Мені ласки твоєї потрібно
В нелегкому своєму житті.
Лиш не видно тебе і не видно,
Лиш мовчать вересневі путі.

Ах, Марічко, чорнява Марічко,
Де згубилась, куди ти пішла?
Може, там, десь на березі річки,
У чеканні вербою зросла?
      03.11.1957 р.

7. Спалахни, моє серце

Спалахни, моє серце, як мак,
І згори на вітрах, і згори.
Тільки поле відчуй ти на смак,
Возвелич квітування пори.

Чуєш: груди дзвенять од пісень,
Що потоками линуть у світ.
Над землею небачений день,
Над землею од сонця привіт.

І прямує до нього юнак -
Будівник молодої пори.
Спалахни, моє серце, як мак,
І згори на вітрах, і не вмри!
              25.11.1957 р.

8. В серці - терни

Може серце в мене
Терном проросте,
А кохана в лузі
Цвітом зацвіте.

Калиновим білим,
Як моя любов,
І про все минуле
Я забуду знов.

Тільки в серці - терни,
Тільки в серці біль,
І по всій окрузі
Біла заметіль.
      08.11.1958 р.

9. Буду завжди молодим

Сонячний весь, молодий -
Вічно я буду таким.
Пісне прибоями бий,
Горе, розвійся як дим.

Чуєте дише земля
Матірним рідним теплом.
Бачите вишня здаля
Білим махнула крилом.

І ви не уявите, ні,
Мене посивілим старим,
Щастя судилось мені
Бути завжди молодим.
       26.04.1958 р.

10. Прощайте

Не ждіть мене друзі далекі
За нивами, цвітом дібров.
Зелені карпатські смереки,
До вас не приїду я знов.

Між нами лягає розлука
На сотні, на тисячі літ.
У помислах тисну вам руки
І піснею шлю вам привіт.

Заціпивши губи уперто,
Ховаю ясні почуття.
Є смерть, а можливо безсмертя -
У вічнім цвітінні життя!
          07.05.1958 р.

11. Все лишаю з печаллю і сумом

Не чекай мене мамо додому,
Я у рідний не вернуся край.
Не виходь ти на стежку знайому,
Коли в полум'ї весь небокрай.

Наша липа любима одквітне,
Жовтим цвітом на землю сипне.
І калина,і квіти привітні
Будуть згадувать часто мене.

Все лишаю з печаллю і сумом,
Хай буяє, хай квітне земля!
Лиш твою віковічную думу
Хто розвіє, о, Мамо, моя!
          24. 05.1958 р.

12.Посадіть у головах калину

Посадіть у головах калину,
Посадіть калину молоду -
Може, скоро землю я покину
І черемху білу у саду.

Я прожив не краще і не гірше,
Тож зі мною, щоб не в'яла цвіть,
Покладіть Єсенінові вірші
І нічого більше не кладіть.

А вони дзвіночками ясними
І любистком зійдуть повесні,
Щоб ходила радість між чужими,
Щоб лежалось весело мені.
          25.05.1958 р.

На всі наведені тут вірші написані пісні.