При свете фонарей

И было холодно, и падал дождь ли снег,
Но покрывалась тонкой коркой льда брусчатка.
Его колол её пальто промёрзший  мех,
Её, щека его, что выбрита не гладко.

В  размытых отблесках притухших фонарей
Витрин неоновых холодные свеченья,
А ей казалось, что не может быть теплей,
Ему, что в жизни столько не было значенья.

Мелькали лица торопившихся зевак,
О чём то думавших и забывавших скоро,
И отдавался тонкой горечью табак,
А окна прятали глаза домов за шторой…

Плотней задернуть бы… «Ну что ты там застыл?
Сейчас замерзну же, как волк стенает ветер»
А мне вдруг вспомнилось, да так, что нет и сил,
Твои глаза, их блеск в фонарном тусклом свете.

Как было холодно, и падал дождь ли снег,
И каблучки сбивали корку льда с брусчатки.
Нежнее шёлка были щёки, мёрзлый мех,
И губы влажные и мокрые перчатки…

***
І було холодно, і падав дощ, чи сніг,
Але бруківка вкрилась кіркою із льоду
Його колов її пальто комір із криг,
Ії щока, що недоголена у моду.

В розмитих відблисках тьмяного ліхтаря
Вітрин неонових, як холоду світіння,
А їй здавалося теплішого нема,
Йому - життя не мало більшого воління.

Хтось милувався  на ходу, та біг дивак, 
Про щось в думках, та мріях, забувався знову
Тонкою пряністю тютюн вдавав на смак,
Ховали вікна від очей домів за штору

Запнути щільно б так ... “Ну що ти там завмер?
Замерзну зараз же, бо вовком стогне вітер”
А в мене раптом пригадались, як тепер,
Твоїх очей той блиск, ліхтар в тьмяному світлі.

Як було холодно, і падав дощ чи сніг,
І каблучки збивали лід у стін каплички,
Ніжніше шовку були щоки, хутро з криг,
І губ вологих, дотик, мокрі рукавички...