Міркуєш сни на вузликах доріг,
І шлеш мені промінчик-посилання,
Щоб у бентежних роздумах своїх
Не потурав химерним забаганням.
По наших душах силяться пальнуть
Пустих образ розгніванії дула,
Та, спорядивши зграю слів у путь,
Я наказав летіть їм до Стамбула.
Вони, кохана, принесуть тобі
Неоковирні мрій моїх зізнання...
Хоча б здивуйсь їх тихій ворожбі,
Як засумуєш в череві чекання.
Бодай там що про мій характер скажеш -
В моїм житті ти так багато важиш!..
46. Мiркуеш сни на вузликах дорiг...
© Copyright: Светлана Похилько, 2013
Свидетельство о публикации №113082907602
Свидетельство о публикации №113082907602
Рецензии