Щасливого кохання зичиш нам,
Спізнавши прикрість наших суперечок.
Що зітканий я з нервів - знаю сам,
А норов твій - ще й як жагуче перчить!
Серця ж бо наші різні, наче дні,
Немов кути занедбаного скиту:
Здається, ніби зроблені вони
Із криги - в тебе, в мене - із граніту.
І невичерпні в надрах свар борги,
Ресурси і самотності, і болю...
Та все ж таки: невже не до снаги
Приборкати розлуку нам з тобою?..
Життя хай наші будуть, як сказання
Про незнищенність справжнього кохання.
45. Щасливого кохання зичиш нам...
© Copyright: Светлана Похилько, 2013
Свидетельство о публикации №113082906351
Свидетельство о публикации №113082906351
Рецензии