Вона пішла, забувши вернути ключі,
пішла як сніг…
сніг що випав весною,
і буває вона вертається у ночі,
коли я сплю,
і лягає поруч зі мною.
І я відчуваю запах її волосся,
тепло її подиху,
чую серцебиття,
згадую як мені важко з нею жилося...
але з нею принаймні я відчував життя.
А зараз всередині мене панує відлюдність,
зараз всередині мене спинився час,
без неї моє існування – формальна присутність,
бо яке може бути життя де немає… «нас»…
Її нервозність і втома…
все…
нарешті спочила…
спокійна і нерухома…
Тепер її ліжко - могила.
Священик сказав, - вона вдома, -
навіщо він бреше? Я ж знаю,
це ж ясно, як аксіома,
таких не беруть до раю…
М.Філдман
***
© Copyright: Мартин Филдман, 2013
Свидетельство о публикации №113082900313
Свидетельство о публикации №113082900313
Рецензии