Триптих

Євген Плужник:

Ніч... а човен — як срібний птах!..

 (Що слова, коли серце повне!) ...

Не спіши, не лети по сяйних світах,

Мій малий ненадійний човне!

 

І над нами, й під нами горять світи.

І внизу, і вгорі глибини...

О, який же прекрасний ти,

Світе єдиний!




Onimushy(Євген Янковський):



Мiсяць - вiконце у iншi свiти -
Загляда менi в очi, та я не засну,
Моє лiжко, як човник, буде пливти
У хвилях часу повiльного, вiчного сну.


Вже нема анi стiн, нi дверей, нi даху:
Тiльки зорi та хвилi, i мiсячний шлях,
Бiльше болю не буде, печалі й страху,
Лише спокiй на серцi, в душi та очах...


Заколисує тиша, але я не сплю,
В головi порожнеча, та спогад один
Не вдається вiдкинути геть без жалю,
Незважаючи на часу вiльного плин...


Я не спав, тiльки зорi на небi блiдi,
I мiй човен знов лiжко, i мiсяць вже згас,
Знов думки в головi, знову з ними один,
Прийшов ранок, i знову прискорився час...


Я:
Час прискорився, стрімко стрілою летить,
В суєті свого лету й на мить не спиня,
Ніби прагне того, що і я,-щоб за мить
Закінчились зненацька всі клопоти дня,

Стихли кроки й зітхання, і сутінки враз
Огорнули знеможену душу мою...
Зійде місяця серпик - і спиниться час,
Соловейко розсипле намисто в гаю,

Та мій човен плистиме собі серед хвиль
Поміж зір яснооких кудись навмання…
У душі божевільній знеможений штиль
Спочиває на денці від клопотів дня.


Рецензии