Городская сказка 257

                Казка про мiсто

                Дахи мiста у темрявi сплять.
                Зачарований лiс домiв нових.
                Домовики в димарях сидять,
                Як сичи на вiтах соснових.

                Свiтло блiдих,бездарних реклам
                В мить спотворюють лiки коханих. 
                И чужими стають друзi нам,
                Навiть серед найбильше терпимих.   

                Нiжний музики тихий хорал
                Пробiжить в трубах вулиць тромбонах.
                Мабуть потяг пробiг повз вокзал
                В нескинчених поспiшних вагонах.
      
                Зверху скло зайнялось багаттям,
                Нiби сонце стрибнуло у вечiр.
                Твои руки в вiконцi з шиттям,
                А по вулицi вiтер,вiтер.

                Вiн бере шматки зайвих слiв,
                Гiрких зустричей,марнiсть визнання,
                И несе в далечiнь свiй улов -
                Морок висне,гасить бажання.
               
                Вистила  всю брукiвку трава
                Смарагдовим паласом з квiтками,
                И злiтають пiд небо дома,
                Поступивши деревам з гiлками.
               
                Тут живуть дивнi мрii казок,
                Фата Моргании привиди синi.
                Твоя ява свiт пензля мазок,
                Божий дар на моi iменини.