Тінь прокрадалась далі в спомин,
Кривила нитку доль сліпих,
А хтось топив теплючий комин,
Любуючись з дитят малих.
Дим все летів повз дивні хмари,
Звівав гливкі примари у саду,
Це големи - бездушні дари
Печалі смутку і жалю.
Вони носили розум у кришталях,
Із порцеляни їли біль і жаль,
Вони бездушні, як і чари
Ті що життя пустили на спіраль.
Все повторялось, день-удень, щоденно,
Відрив реальності і потойбіччя став
Старт-точкою - це все буденно
І неминучість вже не фініш знай.
Немає сенсу у деталях,
Та де він є - і там його нема
Жити щоб жити - так злиденно
Проіснувать, пробуть своє життя.
Ні це не я, не ти, не ми охочі
Цю квінтисенцію нам треба потопить,
Палити теплий комин, й проти ночі,
Малих дитят у ліжечка ложить.
Теплючий комин
© Copyright: Доминик Смех, 2013
Свидетельство о публикации №113082307518
Свидетельство о публикации №113082307518
Рецензии