Уходит лето

Ранiше Тотик, як мала дитина,
Весь час про щось невпинно говорив,
Чому ж тепер, схилившись бiля тина -
Анiтелень. Йому бракує слiв.

До нього сонце з неба України,
До нього сонях голову схилив,
Червоний кетяг простягла калина...
Поза уваги - дуже затужив.

Йому наснаги лiсовi джерела
Давали досить. Мавка лiсова
Спiвала так, що навкруги завмерло,
А вiн шукав, шукав собi слова...

Вiн дослухався колоска у полi,
Iще того, що вiтер шелестiв
Отiй високiй та гнучкiй тополi,
Але ж почуте геть не розумiв!

Що каже небо, всипане зiрками,
I красень мiсяць з ними на чолi?
Про що свiтанок мрiє над ланами,
Про що життя шепоче на землi?

Про що життя... Але, насправдi, нащо
Його дали, а потiм вiдберуть?
Але вiн, нiби, зовсiм не ледащо!
Тодi за що на цвинтар однесуть?

Минає лiто. Знову закурличуть
На збiр до всiх у небо журавлi,
Зберуться душi i його покличуть
На тi крилатi в Iрiй кораблi...

Але ж тут справи... I пита у долi -
Нащо вiн тут, яка тому мета?
Та грає мiсяць сяйвом на стодолi
I там, де зiйдуть молодi жита...