Fronti nulla fides

Чи зовнішність його - є ідеал?
Чи це незграбство припаде до серця?
Та тільки кислотою обіллється.
Ось я заходжу і сідаю в кінозал
І б'ються в голові дзеркала,
І б'ється все, що після нього мала,
Гремить сокирами метал.
Його покажуть на великому екрані,
Де буде гарний і духмяний,
Яким він, начебто, пізніше став.
Мої зіниці, грубі та невтішні леза,
Це полотно, що біле, як береза,
Шматують, як собака той рукав,
Білісінький, що ріже око.
Його лице, прекрасне, як бароко -
Жорстоке. Ним він висікав
Десятки ніжних довгих епітафій
В моїх думках та сипав гравій
В розкритії мої легені. І зникав
Невідомо в які світи й планети,
А я стріляю в вверх із арбалета
З надією, що влучу хоч би раз.
А поруч ходить щирий хтось
Та має бездоганне серце,
Що тільки небом одізветься
Та слізьми квітів облилось.
Та ніби нерозумна дивна я,
Осліпла горе-портретистка,
Женуся наче не за змістом,
А за обгорткою, якою є брехня.