не треба жалЮ, не треба часУ
я вже не відаю, що я несу
і, трохи замислившись, чую фінал
такий, який би придумав ти сам
це смішно і дивно - оте почуття
до тебе, до світу, до свого життя
що, проростая, мов живопліт
змушує тіло пуститись в політ
хоча ненадійні ці крила легкі
і можуть вкОротити мої віки
але я не скаржусь - я добре лечу
і зовсім не пикну, я дійсно мовчу
вже прикусивши язик до крові
мені, нарешті, не видно землі
полегшеня подих пронизує наскрІзь
а де ж загубились піднесення, настрій
і хвиля натхнення - ковточок повітря
все ж змушує відкопати коріння
які назавжди прив'язали мене
до усвідомлення: жити - земне
не треба жалю, не треба часу
© Copyright: Бодегита, 2013
Свидетельство о публикации №113082007052
Свидетельство о публикации №113082007052
Рецензии
