Ludmyla Yurchak - On the Alley of Stars - Eng

Translation (w/o rhymes):

And I’ll ask. And you’ll honestly tell me.
How are you doing, my star?
How are you doing, the bird of heaven?
Is it clear or bitter?
Were you ascended? Were you crucified for you might resurrect?

Your five-winged way embryo is like a hand.
Under the chestnut-moms
their kids will run to the sun.
And a sunray between the branches will hit in the chest
as a little chestnut.
And people will trample…
And sleeplessness shall drunkenly whirl.

Your both shoulder blades were put down,
under feet, spread-winged. How are you doing, my star?
Are you sleepy?
But of course.
You won’t fall asleep.
A story is minted this way, thousands upon thousands stories.

So how do you do, my darling?
How are you doing, the thorn flower?
Could be things worse?
Surely the arid July dust
makes you speechless
and strangles verses.
You're waiting for a lullaby —
the orchestra plays March!
The eldest sister smiles in the Milky Way.
There is neither a handshake
nor coffee for you; there is neither a cigarette nor a friend here,
and no profit!
... Strange sneakers will grind your name to shine.

There is neither a coat nor an umbrella; there is neither a shoulder near nor a wall.
And the stones squeeze for sure — and you don’t sigh!
Do not cry!
This is a break. There are no substitutions. The match isn’t over yet.

And your hands will ache from the unbreakable cold.
And no one will warm you up; the water in puddles won’t break away.
Once a year — I can’t call it a prayer! — A speech done by those who’re powerful and stalwart.
... Though nobody will spin you in his sticky arms!

And little words won’t confuse your ear!
Right now, above you there is neither a pin nor a hat;
there is neither hope nor faith!
Gray is on both sides.
Dark clouds are like fur, white clouds — baby wraps.
... Though the sky has no measure!

Between breakdancing, hip hop, art and
holiness – calm down your steps.
This is the Alley of Stars.


Original (with rhymes):

А я — запитаю. А ти — розкажи мені чесно.
Як тобі, зірко?
А як тобі, пташко небесна?
Чи ясно, чи гірко?
Вознесли тебе? Чи розіп’яли, щоб і не воскресла?

П’ятикрилого шляху твій зародок —
наче долоня.
Під каштанами-мамами
побіжать малюки на осоння.
І ударить, неначе каштанчиком в груди,
між гілками промінь.
І топтатимуть люди.
І кружлятиме п’яно безсоння.

На обидві лопатки.
Поклали. Під ноги. Розкрилено. Як тобі, зоре?
Хочеш спатки?
Авжеж.
Не заснеш.
Так карбують історію. Тисячі тисяч історій.

То як тобі, душенько?
Як тобі, квітко тернова?
Аби лиш не гірше?
Певно, липнем засушливим
Порохи віднімають мову
і душать вірші?
Ти чекаєш на колискову —
оркестранти заграють марша!
На Чумацькім Шляху усміхнеться сестриця найстарша.
Ані потиску рук,
ані кави тобі, ні цигарки, ні друга тут,
й жодного зиску!
... Твоє ім’я кросівки чужі відшліфують до блиску.

Ані плащика, ні парасолі, ні поруч плеча, ні стіни.
І стискає каміння надійно — а ти не стогни!
Не заплач!
Це перерва. Заміни нема. Не закінчено матч.

І ломитиме руки тобі від нестерпної стужі.
І ніхто не зігріє, не розступляться води калюжі.
Раз на рік — не молитва! — промова. Від владних і дужих.
... Так зате ж і в обіймах липких вже ніхто не закружить!

І дрібними словами ніхто не збентежить на вушко!
Над тобою тепер — ані шпильки, ні капелюшка,
ні надії, ні віри!
Обабіч сіро.
Темні хмари - як хутра, білі хмари — пелюшки.
... Алей й неба — без міри!

Між брейк-дансом, хіп-хопом, мистецтвом і
святістю — стишимо крок.
Це — алея зірок.