Я проклинаю Вас

Я проклинаю Вас, знавець сердець!
Як вмієте Ви словом лоскотати,
плетете павутинні липкі шати
і ловите в них нас... Та хай вам грець!

Я проклинаю посмішку оцю,
що освітила сутінки печальні,
і Ваші "не зрадливі" обіцяння,
що болісно шкребуться по рубцю.

І зрозуміти все ж не можу враз,
як я могла повірити омані,
і пошепки зізнатись у коханні,
запплутавшись серед отруйних фраз?

Та що це я на Ви? Віднині - Ти.
Повагу ще потрібно заслужити.
А я сплатила за надію мито,
й за мрії, що були із пустоти.

Надівши маску, ловиш Маргарит.
Й летять вони метеликом на світло...
І сиплеш ти не золото, а срібло...
Та й те фальшиве, як твій "серця крик".

Та заклинаю, спокій мій не руш!
Я ледве по шматкам себе зібрала.
Сховала біль і відчай за забралом.
Гори в Геєні, полонитель душ!

Экспромт на стих  http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=45923&poem=95822


Попытка перевода:

Я проклинаю Вас, знаток сердец!
О, как умело Вы из паутины
плели для сердца робкого картины,
ловушку в них запрятав, - тонкий спец.

Улыбку проклинаю на лице,
которой осветили мир мой серый.
Но в Ваши обещания поверив,
я получила свой укус Цеце...

В который раз понять я не могу,
как так могла попасть нелепо сети?
Влюбиться бесшабашно в речи эти
и заметаться белкой по кругУ?

Да, кстати, мы теперь с тобой на "Ты",
"вы" - от меня заслуживал не всякий.
Дань выгрызаешь бешеной собакой,
за те мечты, что ткешь из пустоты.

Ты, псевдо-Мастер, ловишь Маргарит.
Они летят, как бабочки на свечку...
Куда потом? В мешок и, скопом, в речку?
Иль к Минотавру в пасть на остров Крит?

Теперь послушай, мой покой не трожь!
Я еле по кускам себя собрала,
упрятала обиду за забрало.
Будь проклят, ты, способный лишь на ложь!