Беру я витирачку в руку,
І пальцем зошит колупаю.
Невже я буду вічно в муках?
Невже над лабкою сконаю?
Чи вийти, може, на подвір'я,
Подихати повітрям свіжим.
Неначе ж в темній клітці звір я,
Живу для сну, бухла і їжі.
Чи вийде, може, все змінити,
Добитись чогось в цім житті,
Й коловорот цей зупинити,
Не все ж сидіти в укритті.
Я знаю - вийде все змінити,
Я зможу вирватись на волю.
Собі скажу я - годі нити!
Я сам коваль своєї долі...
...Знайдуть мене аж на світанку,
А був всього лиш п'ятий поверх.
Я не дожив і до сніданку,
Даремно так старався повар.
03.01.2013 ( у співавторстві з Максом З.)
Сповiдь курсанта, присвята всiм полоненим казарм
© Copyright: Андрей Подвойский, 2013
Свидетельство о публикации №113081907146
Свидетельство о публикации №113081907146
Рецензии