Ми до народження не знали,
Готує що для нас життя…
У спокої перебували
Усі майбутні почуття.
Це тут прив’язані до тіла,
А там і гадки не було,
Щоб щось раділо чи боліло,
Чи щоб померло, чи жило…
Народження сприймали грою…
Щось тимчасове та швидке…
Хай з невідомою метою,
Тоді…
Та мить – і час мине.
Частини тіла дивували,
І, забуваючи себе,
Потроху до життя звикали:
«Нехай воно собі іде…»
З роками ж повністю забули,
Де до життя і ким були…
Призначення не досягнули,
Померти страх лише знайшли.
Мета ж – собою повернутись,
Зберігши внутрішнє добро,
Спокійно смерті посміхнутись,
Ніби її і не було.
Є тільки світла й добра вічність…
Дає єдиний шанс життя:
Чи вибороти величність
Повернення,
чи – в небуття.
16.08.13
Мета життя
© Copyright: Олег Вербовий, 2013
Свидетельство о публикации №113081606676
Свидетельство о публикации №113081606676
Рецензии