Повернення

Коли і де – не пам’ятаю,
Але колись давним-давно…
Іще до пекла і до раю,
Ще до народження мого.

Початок. Вічне існування,
Спокійне й тихе, без біди,
Нема ні часу, ні чекання –
Любов і Радість назавжди.

Не знаю, що було метою
Бажання створення життя.
Випадком, жартом, грою…
Спрямовано чи навмання…
Але життя таки створили…
Чийсь дослід чи експеримент…
Пам'ять на час якийсь закрили,
Поки повернення момент
Не змусить знов усе згадати…
Мені здається, близько так
Я змушений перебувати,
Щось відчувати: натяк, знак…
Прихована кимось навмисно
Забута істина проста –
в житті…
Її збагнути, звісно, -
і є призначення й мета.
Та тут це майже неможливо…
Ніби через тоненьке скло…
Давно забуте кволим дивом
Шепоче: «Я колись було…»

Для чого ж?... Там було все просто…
Згадати б…
Та закони гри
Не дозволяють… Серцю тоскно
Чи радісно – живи, живи…

А там, мабуть, як жарт сприймали
Життя: туди – зразу ж назад…
Затягнеться що і не знали…
Схотіли б знову? Ні, навряд…

Щоб досвід тут якийсь набути,
Народжені ми всі були
І змушені міцно забути,
Хто ми насправді, де, коли…
Випробування…
Тепер знаю,
Що істина таки проста!
Себе лиш сам я повертаю,
Повернення – і є мета.

Коли тоді ми посміхались,
Нам не сказали, що не всі
Повернуться…
Щоб не лякались,
А просто вірили красі.

Красі й любові… Було важко
Не розгубити це отут,
Зрікся себе  – серце як пташка,
Летить назад, позбувшись пут.
Повернення тоді згорає…
А той, хто Радість ніс, Любов,
Життя і смерть перемагає,
Додому повернувшись знов.

16.08.13