Скоротаю Вечир

    Скоротаю  вечір.

Зимній  вечір  упав  на  дахи,
Лиш  вітер  самотній  гуляє,
Він     відбілює  наші  гріхи,
Та  снігом  стежки  замітає.

Я   у  парі  із  вітром  іду,
Поринаю  у  сніг  по-коліна,
І  лиш  вітер  тепер  мій  король,
А  я  його  (короліна).

Вітер  головний  в  хурделиці  цій,
Сніг  лапатий  лягає  на  плечі,
То  кружляє,  то  виє,  як  стая  вовків,
Скоротаю  я  з  ним  зимній  вечір.

Він  не  буде  стихати  всю  ніч,
Аж  до  ранку  снігом  порошити,
І  на  танець  чарівний  в цю білоніч,
Хоче  мене  запросити.

Та я не  хочу  мучитись  з  ним,
Замерзати  аж  до  світання,
Хай  гуляє  вітер  сам  кремезний,
Відхилю  я  його  залицяння.

Так  до  хати  прийду  не спіша,
І  як  ступлю  на  рідний  поріг,
То  зразу  розтане  душа,
Бо  мій  дім – мій  оберіг.

Запалю  я  свічки  і  випю  вина,
Душу  зігрію,  на  скрипці  заграю,
І  подякую  Богу  за  усе ,сповна,
Чим  багата,  за  усе,  що  я  маю.

Скину  груз ,  що  так  втяготів,
І  біль  серця  свого  заглушу,
Я  рядками  своїх  віршів,
Залікую  поранену  душу.

автор: Н.П.Рубан.