Кружляє вітер над пероном,
густа печаль в пустій кімнаті
і не чекає більше вдома-
родинний сміх і пес кудлатий.
Терпіти?Мучитись?Бажати?
Пустити в серце свіжу кров?
та ні.Втекти неначе птах крилатий,
який неволю поборов.
Лоскочуть душу спогади зміїні,
і б’є зсередини образа.
І тиснуть-тиснуть голі стіни
миттєва смерть-пакуйте зразу.
Замерзло небо у тунелях,
не гріють пальці у долонях.
Аж тут цей запах.Рідна стеля.
Й твоя сльоза біжить по скроні.
В руках зелена чашка чаю,
пусти мене.Поплач.Не падай,
бо серце шепче :’’Пробачаю!’’
і все,що було,те позаду.
Все, що було, те позаду
© Copyright: Валерия Зенинец, 2013
Свидетельство о публикации №113081505933
Свидетельство о публикации №113081505933
Рецензии
