Переживе!

..."Гарне місто! Усе навколо зелене, повітря чисте, вода прозора, місток. Прекрасний міст - пам'ятка архітектури. А як чудово тут вранці: жодної живої душі - тиша, лише соловейко виспівує свою пісню, від якої одразу стає  легше на серці - ніби знов молода," - подумала вона, а потім згадала молодість - прекрасна пора...
Та ось перша людина, пройшла мимо, не підвівши погляду до неї. Та це нічого, вона звикла. А от і сонечко піднялося вище, стало тепліше. Вночі прохолодно, а одяг у неї уже зовсім потріпаний, після смерті чоловіка більше й не купувала. Та нічого, переживе.
Ось і місто оживає. Люди метушаться, пробігають повз стареньку: хто копійчину кине, хто гляне зверхньо в охайно закутане у хустину зморщене обличчя.
"Невже я зробила комусь зло? За що це мені? Здавалось увесь вік трудилась, та ось жебракую. Та нічого, якось воно буде," - заспокоїла сама себе.
Сонце піднялось ще вище, почало припікати у спину, хоч у день зігріється її старече тіло. А ось і мати з сином проходять повз неї - зупинились. Підбігло дитя, кинуло гроші, обійняло стареньку, і ніби щось розтануло у неї всередині. Потекли сльози, сльози болю і радості. У неї теж діти є: син живе в Америці, а дочка - і не вимовити старенькій. Люди кажуть, що добре живуть, та про неї зовсім забули. Та нічого, аби їм було добре, а вона переживе.

лютий 2002