Спогад про мить
Що люди часто називають щастям.
Сліпучий спалах ніжності і болю,
Який лиш потім музикою стане,
Розсипавшись на скалки кольорів.
В скарбницях чорних пам'яті.
Його
Легкі примарні спогади набудуть
Глибокої густої перспективи.
Заплющу очі - прийдуть кольори. –
Окремо кожен,
чисті і повільні,
Як голос чорної віолончелі.
Упізнавай.
Вертайся.
Повтори
Північне сяйво болісних розрядів,
Де так переливаються тягучо
Печаль у радість,
Радість у печаль,
Печаль у радість…
Ірреальність фарб
Уже стає реальністю отого
Пресвітлого страждання,
Що без нього
Душа не є душею…
Свидетельство о публикации №113081309526