Справжн кохання

(присвячується Тетяні Литкіній)
Було все,- кохання,
Стрічання-прощання…
З зітханням так важко,-
Вона й мала пташка…

У всіх тих  сумліннях
Та злих сновидіннях
Йшли роки дівочі
Та плакали очі…

Голубка – нівроку,-
Струнка сіроока
Знайшла нову пару
З очима, як чари…

Були довго разом,
Де щастям - образи…
Терпіла гнів,-в спеку,-
Майнула далеко…

Але ж те кохання
Несла з хвилюванням
Своїм одиноким
Буденням жорстоким…

Бо голуб зостався,
У злет не піднявся,-
Вона – на чужині,
А він – в Україні…

Пізнав сум,- та лише
Літав так,- пізніше
Від року до року,
Додавши мороку…

Її вже єдина
Маленька пташина-
Доросла та мила
Свої має крила…

Над нею ж десь кара
Нависла, як хмара
Хвороблива люта
Всім тілом відчута…

Але душа гарна
З стражданнями марно
Ще має надію
Та вогником тліє…

Тому через силу
Виснажлива з тілом
Летить з того краю,
Коханням палає…

Жива ще надія,
Її вчинок, дію
Судити – доволі,-
Таку має долю…

Не та вже завзята,
Бо сил небагато,-
Злет може останній
Заради кохання…

Хоч з болем тривога,-
Злет вдвох у дорогу
Туди на чужину,
Її де родина…

Без крил все негоже,
Тож дай життя, Боже,
За всі їй страждання
Та справжнє кохання!!!
13.08.2013р.