Вже сама не віриш в свої настрої
Клопоти й турботи осоружні
Горда й непохитна така, із праскою
А тоді в подушку за дивом тужиш
Хочеш бути незворушною й сильною
Ніби трохи й жінкою, трохи солдатом
Щоб навіки зростися з його іменем
Щоб із ним не страшно помирати
Може й відболить, чи станеш звичною?
Шрами у душі чогось, та вартують…
Додає в самотність трохи відчаю
Опік на долоні – то за Маркесом)
25.03.13
Опiк укр
© Copyright: Таня Дударь, 2013
Свидетельство о публикации №113081305329
Свидетельство о публикации №113081305329
Рецензии