Витоки

Сонетів і віршів,
Високих, благородних,
Цих вишуканих фраз
Мереживо та блиск!
Усі вони прийшли
Із витоків народних,
Та з тих пісень, що нас
Взяли в полон колись.

З бабусиних казок,
Тих мудрості уроків,
Цікавих та страшних,
Де добрим був кінець.
То був найперший крок
З усіх наступних кроків
До цих вершин святих
І творчості взірець.

А ще із «Кобзаря»,
Що ми, колись, відкрили.
Мов Біблію, його
Читаєм все життя
Поезій тих зоря
З дитинства освятила
До рідного всього
Високі почуття.

З дитиною брела
Нещасна Катерина,
Пробуджуючи в нас
І співчуття, і щем...
А, може, то була
Красуня-Україна,
Ошукана не раз
Підступним «москалем»?

Шевченківські вірші –
Вони тепер народні,
Бо над усе любив
Вкраїну наш Тарас.
Молився від душі,
Щоб на краю безодні
Свавілля зупинив
Народ і гідність спас!

Яка б тепер була
Сучасна Україна,
Якби не цей фольклор,
Що наш народ зберіг?
І може, б не цвіла
Так мова солов’їно,
Якби не став «Кобзар»,
Як вічний оберіг?
2013

Витоки* - истоки (укр.)