Верба схилилась над рікою,
Купає коси у воді.
Ріка вербі, немов рукою,
Вплітає зорі золоті,
Що, віддзеркалені водою,
Пливуть в неспішній течії
І розмовляють між собою
Про справи не земні, свої...
А ніч пестливо і бентежно
Теплом, як жінка, обгорта…
І відлітають у безмежність
Вже мною прожиті літа.
Зникають всі проблеми, болі,
Спиняє плин невпинний час...
І серце птахом прагне волі,
Щоби злетіти ще хоч раз
В зіркові далі піднебесні
І полетіти в ті краї,
Де ще живуть роки чудесні,
Юнацькі, радісні мої...
Де мрії ходять табунами
І саме в мріях зміст буття,
Де час вимірюється днями
І кожен з них — як рік життя.
Де кожен рух і кожен подих
Кохання світлом осява,
Де сонце сходить... й не заходить
І завжди молода трава...
Ріка життя зірками грає,
Я зараз з нею віч-на-віч.
Того, хто хоче, повертає
У юність ця серпнева ніч...
Верба склонилась над рекою
© Copyright: Александр Афонин 4, 2013
Свидетельство о публикации №113081203044
Свидетельство о публикации №113081203044
Рецензии