Максим Богданович. Эмигрантская песня
ЭМИГРАНТСКАЯ ПЕСНЯ
(1914)
Есть на свете такие бродяги,
Что не верят ни в бога, ни в чёрта.
Их влекут разноцветные флаги
Кораблей океанского порта.
И не жаль им отчизну покинуть –
Нет у них никого в целом свете,
Всё равно им – что жить, что погибнуть,
Лишь одним грезят путники эти:
Побывать в неизведанных странах,
Испытать там и счастье, и горе,
И погибнуть в просторах туманных
Белопенного синего моря.
Только мы – не того мы желаем,
Нас не манит чужбинное небо,
He расстались бы мы с нашим краем,
Если б нам доставало в нём хлеба.
И под уличный шум стоголосый,
В окруженье толпы многоглавой
Видим Неман, деревню, покосы,
И огни портовые Либавы.
Перевод с белорусского –
Валентина Варнавская
Открытка на иллюстрации:
Грузопассажирский пароход «Курскъ», построенный в 1910 году и осуществлявший перевозки по линии «Либава (ныне Лиепая, Латвия) – Нью-Йорк».
* * *
Максім Багдановіч (1891–1917)
Эмiграцкая песня
Ёсць на свеце такія бадзягі,
Што не вераць ні ў бога, ні ў чорта.
Ім прыемны стракатыя сцягі
Караблёў акіянскага порта.
I няма ім каго тут пакінуць,
Бо нікога на свеце не маюць.
Ўсё ім роўна: ці жыць, ці загінуць, –
Аднаго яны моцна жадаюць:
Пабываць у краях незнаёмых,
Ды зазнаць там i шчасця i гора,
I загінуць у хвалях салёных
Белапеннага сіняга мора.
Але мы – не таго мы шукаем,
He тагo на чужыне нам трэба.
He рассталіся б мы з нашым краем,
Каб было дзеля нас у ім хлеба.
I на вулцы пад грукат, пад гоман,
Дзе натоўп закруціўся рухавы,
Нам маячыцца вёсачка, Нёман
I aгні партавыя Лібавы.
1914
Свидетельство о публикации №113081103991
Восхищена. Учусь у Вас.
А теперь, думаю, Вам будет интересено прочесть украинский перевод Яра Славутича (из его собрания сочинений в 5 т., изд. Киев "Дніпро", Эдмонтон "Славутич"; т.2)
Є на світі такі волоцюги,
Що не вірять ні в Бога, ні в чорта,
Що залюблені в прапорні смуги
Кораблів океанського порту.
До якого причалу прилинуть,
Як не мають нікого на світі?
Їм однаково - житимуть, згинуть,
Тільки б дальні стрічати блакиті,
Побувати в заблуканих лонах,
Там зазнати і щастя, і горя
І загинути в хвилях солоних
Білопінного синього моря.
Але ми, що змарніли з відчаю,
Не того бредемо по чужині.
Не покинули б рідного краю,
Якби воля була в батьківщині.
І на бруку, де повідь весела
Велелюдні справляє забави,
Увижаються неманські села
І вогні портової Лібави.
Любовь Цай 26.01.2014 17:20 Заявить о нарушении