Сад
І налилися ароматним соком.
Всміхається одне рум'яним боком,
Припрошує: "Зірви, бо упаду".
Зриваю яблуко таке важке,
Таке пахуче, сповнене нектару.
Уже потрібно готувати тару.
Щоб не пропало диво золоте.
А сад стоїть, важкі пригнувши віти,
І яблука, малі збитошні діти,
Зриваються і падають в траву.
Заглибившись в пахучу сутінь саду, -
Замріяний відчув краси я владу, -
Чаруюсь нею, дихаю, живу!
Свидетельство о публикации №113081103769
Нас видеть в нём Он будет рад,
Спасенье верой примем мы -
Он нас спасёт от вечной тьмы!
Мыкола, спасибо за стихи!
Любви и радости Вам!
С теплом христианским,
Лана Сапиенс 28.08.2013 22:43 Заявить о нарушении
Счастья, здоровья и любви!
Мыкола Ковальчук 28.08.2013 23:01 Заявить о нарушении