Подовжимо днів наших спільних строк,
Хоч сумнівів і викривляться лиця.
Двох наших душ той рятівний клубок
Як видно, не бажає розділиться.
Та й як же поділить скарбницю ту,
В якій усе багатство - світла віра?
Якщо зруйнуєм тишину святу,
Вразить, мов німота, журби зневіра.
Нелегко буде оту рвану нить
Зв"язать вузлами забуття резонів.
Не личить нам свою любов ділить,
Зневаживши всі множення закони.
Мозаїкою нам не буть в картині -
То ж будьмо ми у сутності єдині.
30. Подовжимо днiв наших спiльних строк...
© Copyright: Светлана Похилько, 2013
Свидетельство о публикации №113080901212
Свидетельство о публикации №113080901212
Рецензии