на моєму годиннику десять ранку,
а на кухні стоїть вже холодна кава,
я, на жаль,не смакую чужого світанку,
в мене інша заразна забава.
вже в реальності восьма година й давно вечоріє,
я як та незбагненна дитина, що мріє і мріє,
що так грається тихо і ніжно,
що палає від кожної думки,
їй від лоскоту вітру так смішно,
їй для щастя достатньо лиш гумки.
як я хочу вернутися в час той,
коли все було надто просто,
коли плакала я не часто,
коли слово кололо не гостро.
як я хочу вже жити по-справжньому
і не ставити часу фальшивого,
як я мрію не знати вчорашнього,
як же хочу я бути щасливою.
***
© Copyright: Марта Пройслер, 2013
Свидетельство о публикации №113080608832
Свидетельство о публикации №113080608832
Рецензии
