Ласточко моя...

Ластівко моя, ти все літаєш?
Добре, що у тебе два крила...
Ти мені кохання навіваєш,
Тільки, жаль, та крил не маю я...

Не літаю я - по світі хожу...
Може заблукала?...та - не факт...
Прикидатися мені було б не гоже,
Під твоїх гучних мелодій такт...

Мені зовсім не потрібні крила:
Мені дуже добре на землі...
Знаєш, я, напевно, відлюбила
За усе життя, по цій весні...

Час спливає і минають роки...
Я - кохала...Та хіба ж то гріх?
Іноді в житті ми робим кроки,
Ну а потім каємось за них...

Тільки я не каюсь - бо - щаслива...
Хоч ніщо не вічне та мина...
Все проходить: дощ холодний, злива
І кохання, випив що зповна...

І тому сказати зараз мушу:
Не торкайся струн - одна струна,
Не стривожуй відболілу душу,
Бо вона - не цегла, а - жива...

Оставайся другом ти до віку:
Все я зрозумію, все віддам...
Знаєш, час негожий зовсім лікар,
Та ти це,напевно, знаєш сам...

Лікуватись більше я не зможу -
Про кохання не кажи мені...
Не стривожуй душу...бо - негоже
Грати тільки на одній струні......