Роки промчали
Садок виріс гарненький, зелена полонина,
Вже тато наш старенький і мама наша сива,
Та душа моя радіє і гріється у літі,
Мої батьки ще живі, ще з нами в цьому світі.
Роки наші , як коні , давно вони промчали,
Чи своїх рідних, близьких, ми завжди шанували?
Роки вже не вернути і навіть не здогнати,
Та треба нам у совісті своєї запитати.
Бо наша старість також , уже не за горами,
Чи завжди їх любили, чи їм допомагали?
Пробачте мамо й тату, дороги і розлуки,,
Щоб серце було чисте, душа не знала муки.
Пробачте всі образи, яким немає ліку,
Голос скрипки тата, нестиму в душі довіку,
Пробачте ви нам, дітям, гріхи малі й великі,
Цілую мамині руки, що шрамами покриті.
Автор:Н.П.Рубан.
Свидетельство о публикации №113080503441