Нiколи i нiде...

1.
Не вистачає кольорів
Мені...
Не вистачає звуків,
Не вистачає почуттів,
Постійний голод – вічна мука.

В обличчях, рухах і очах,
У тому, що було і буде,
В уявних і живих речах,
Постійно, вперто, звідусюди.

Порожня штучність і брехня.
Минулий сенс кудись зникає,
Як непотрібна маячня –
Натомість справжнього немає.

Жити для збільшення добра?
Що роблять з ним шалені роки?
Стирають в попіл – і нема...
Знов серце стукотить допоки...

Безбарвні стануть кольори,
Глухі й німі найтонші звуки,
Ситі та несмачні смаки,
Солодкі найстрашніші муки.

Бо сенсу жодного нема,
Ніколи не було й не буде –
Байдужа вічність є німа,
Із часом час тебе забуде.

Чи був, чи, може, не було.
Однаково – ти є, без тебе...
Встає й сідає сонце знов,
Вбиваючи усе, крім себе.

Тьмяніють кращі кольори,
Зникають звуки і слова,
Ідуть покірно до труни
У безвість вічну почуття.

2.
Стань вічністю, сприймай спокійно
Смерть, радість, смуток і любов...
Перетворившись докорінно,
Відродиться у вітрі кров
І стане вічною й німою,
У тому – сила і життя...
Незмінне сонце наді мною,
Крім нього, все тут небуття.
Тут, а не там, як всі вважають...
Життя – де зникли кольори,
І звуки...
Мовчки зневажає життя все,
Що знов не створи...

Безповоротно і одвічно
Зупинить час мене й тебе,
Зробить усе забуте звичним:
Ми – він, ніколи і ніде.

04-05/08/13