Сутінки гаснуть.
І легко душа завмира.
Світяться білі троянди на чорнім роялі.
Дивно люблю тебе якось,
як люблять міраж,
Музику, зорі, і все, що таке нереальне.
Дощик цілує кульбаби примружений цвіт,
Кожну пелюстку торкає своїми вустами.
Дивно люблю тебе якось,
як люблять цей світ,
Що між людьми , і у людях, і в небі над нами.
Сутінки гаснуть.
І легко свіча забринить,
Радісно тишу протне позолоченим лезом.
Хто ти мені?
Теплий вітер із житніх ланів,
Місячна стежка на чорному дзеркалі плеса.
Чую, здається, і подих, і серцебиття
Кожної квітки, пташини найменшої щебет.
Хто ти мені?
Ти любові моєї життя,
Те, що зі мною буде на землі і у небі.
Тінню іду крізь земний заморочений люд.
Дивно люблю тебе, дивно…
І дуже люблю.
м.Вінниця
Душа завмира...
© Copyright: Таня Яковенко, 2013
Свидетельство о публикации №113080404809
Свидетельство о публикации №113080404809
Рецензии