Предзимье

Предзимние поля. Посеянное – сжато...
      Светло и стыло...
И густо ляжет снег – вот-вот, сегодня-завтра
      В стерни пустые.

Умершее зерно – обильно или скупо –
      Свой путь свершило,
Чтоб всё начать опять – с разомкнутого круга,
      Всё – как и было.

Рябая тишина. Окраина предместий.
      Сырое поле.
И стыло и светло, и потому заметней
      Грань – до и после.

Просторам нет числа – и, затаясь, под ними
      Лежит стихия. –
И это – мы... Единое дано нам имя,
      И мы - Россия...

Свой крест преодолев, земля должна воспрянуть,
      Пройдя сквозь муку,
И с нами будет Бог, когда мы сможем глянуть
      В глаза друг другу.

В единое сходясь, стоят земля и небо –
      Здесь, и в грядущем.
Здесь место всем – живым и тем, кто смотрит немо
      Вослед живущим. –

И мне, земля моя, в твоих исчезнуть далях,
      Но как знаменье
Бессмертья твоего – возьму последним даром
      Иное зренье.


Автор перевода на украинский язык Василь Струтинский

Передзим'я

У інеї поля. Що сіялося – зжато...
      Просторо й щемно...
І густо ляже сніг – ось-ось, сьогодні-завтра
      В порожні стерні.

Відмерле вже зерно – щедротно а чи скупо
      Свій шлях звершило,
Щоб розпочати знов – з розімкненого кола.
      Усе — як завжди...

Рябіє тиша. Хатини передмість.
      Вологопілля.
І прохолодно, й світло, а тому помітніш
      Межу між до і після...

Просторів не злічить – і втаєно під ними
      Лежить стихія –
І це є ми... Єдине маєм ім'я.
      І ми – Росія....

Свій перейшовши хрест, земля загоїть рану,
      Здолавши ночі.
І з нами буде Бог, коли ми зможем глянуть
      Очима в очі.

В єдине сходячись, стоять земля і небо –
      Тут, і в будучині.
Тут місце всім—живим і тим, хто зирить німо
      Услід живучим.

Й мені, земля моя, в твоїх згубитись далях...
      Та як пробачення,
Безсмертя у тебе візьму останнім даром —
      Вже інше бачення.