Приготую духмяний напій, з насолодою вип’ю каву,
Перекину швиденько чашку догори, щоб біліло денце
Та допитливо придивлюся, - може щось там знайду цікаве,
Ось побачу там довгождане, щоб потішити своє серце.
Сформувався малюнок дивний, він з’явився на порцеляні:
Переплутані світлі смуги, нагромаджені темні плями,
Дивовижні немовби квіти, і яскраві, певно, й духмяні.
Силуети за ними видко, все з простягнутими руками,
Птах якийсь чималий над ними із розпростаними крилами.
І обличчя якесь знайоме, аж до болю на когось схоже,
Намагається щось сказати, намагається – а не може.
І сліди, сліди майже всюди, у безладді вони кружляють,
Чи когось наздогнати хочуть, чи самі, навпаки, втікають.
Ворожіння моє невдале, не збагну, що кава пророчить,
Безліч нових питань створила, відповісти ж на них не хоче.
Ворожiння на кавовiй гущi
© Copyright: Зарема Петрунько, 2013
Свидетельство о публикации №113080400164
Свидетельство о публикации №113080400164
Рецензии