Вона сидить...

Вона сидить, сидить біля вікна,
Година, й друга, й третя, і четверта…
Яскрава й мила давня давнина
Все мерехтить за шибкою уперто.
Он там синок молодшенький колись
Тікав від злого гусака-бісяки,
Та раптом впав, - за щось там зачепивсь, -
Колінця в кров розбив, але ж не плакав!
А он праворуч, там візок стояв,
Маленька доня в ньому тихо спала,
Літа текли, і щастя Бог надав,
Вродливою й веселою зростала.
А середульший, футболіст малий, -
Як гол заб’є – шибки летять додолу!
У квітнику троянди все цвіли, -
Носили їх в святневі дні до школи.
Те все було, було, давно було,
Дзвінке, різноголосе, різнобарвне,
Переливалось, сяяло, цвіло, -
Щасливе, рідне, дружне, мирне, вправне.
Своє взяли турботи та роки,
Роз’їхались потому, розлетілись,
Листи були спочатку та дзвінки.
Все рідше. Потім зовсім забарились.
Надвечір тіні тануть у імлі,
І час тягучий котиться поволі…
Пошли ущерть їм, Боже, на землі
Здоров’я й миру, і всього доволі.