скучай за мною...

Десь там в полях стоїть верба плакуча.
Чого б ото їй плакати й за чим?
Скажи мені, що ти за мною скучив,
Скажи, о найхимерніший з мужчин!
Тече вербове ще прозоре віття,
Дорога за плечима  -  до небес.
Скажи, о найхимерніший у світі,
Скажи, що я озвучую тебе!

А я без тебе також  неозвучена,
Роботою засмічена й засмучена,
Немов кімната, темна і зачинена,
Холодна, ненапалена, запилена,
Як скрипка в скрині, як курча намочене,
Як в бур’яні джерельце заболочене,
Свого життя втрачаю шарм і сенс,
Як та верба плакуча край шосе.

А ти скажи, хоч ти й небалакучий,
Скажи мені, що ти мене замучиш,
Що ти про мене згадуєш щоночі,
Що й ти мене утратити не хочеш,
Що  я тебе відроджую й увічнюю,
Немов різдвяну свічечку засвічую,
Скажи, що в світі кращої нема,
А решту я придумаю сама…

Десь там в полях верба плакуча плаче.
Ми там були. І щось воно та значить.
Дорога за плечима  -  до небес!
Мені Господь  подарував тебе.
А от про що цей подарунок свідчить,
І ти не знаєш, мудрий чоловіче,
Рвучкий і дужий, як гірський ручай !
Скучай за мною інколи, скучай…

м.ВІННИЦЯ