Надходить ранок тихого жалю
За всім отим, що не буває вічним.
Мене послухай: я тебе люблю.
Я вже й не жінка,
я - тоненька свічка.
І райська ніжність, і печаль жалю
Палахкотять в мені розкішним болем.
Мене послухай: я тебе люблю.
Я вже й не жінка -
райдуга над полем.
От бачиш - я уже й не боронюсь,
Хай буде так уперше і востаннє.
Душа горить і краплями вогню
Сплива покірно і повільно тане -
Сліпуча мить прозрінь і озарінь,
Сяйлива грань поміж життям і тінню,
Де дві зорі, дві золоті зорі
Зливаються у вільному падінні…
Любов незряча й ненависть сліпа,
І жах жаги обнявсь з жагою жаху,
І демон каже янголові: “Пат…”,
Закінчуючи партію у шахи.
м.Вінниця
Ранок тихого жалю...
© Copyright: Таня Яковенко, 2013
Свидетельство о публикации №113080306830
Свидетельство о публикации №113080306830
Рецензии