МОРЕ

Воно , сказати б правду, ще й не горе,
І ще не пробиває на плачі,
Як є вікно, з якого видно море,
Якщо заплющиш очі уночі.

Чого тобі? Не бранка, не дружина.
Ніхто тебе не вилає заздря.
…На тому морі  -  місячна стежина,
І в чистім небі  -  молода зоря,
Пливе кораблик, блимає здалека,
Йому про щось підморгує маяк…
На волі всім непросто і нелегко.
Зате  -  на волі. Ти ж хотіла як?

Ах, море, море… Чорний оксамите
Із золотими бризками вогнів.
Там хвиля вмиє, вітер сльози витре,
Там тиша й спокій, і скарби на дні…
Той капітан на тому катерочку
Також, мабуть, печальний, як і ти.
Чого ж ти ждеш?
                Отак  -  заплющуй очі,
Та й хоч  -  пливи… а хоч собі  -  лети…

Воно і в небі не усім однако.
Там доля теж на щастя нерясна.
Багато зір у місяця, як маку.
Багато зір.
                А ця чомусь  -  одна.

О Господи, якщо дав жінці волю,
То дай ще й силу, щоб нести цей хрест,
І на   своїм  гіркім життєвім полі
Проходити крізь сотні перехресть,
Дай мужності перетерпіти змору,
Перебрести завію і грозу,
Дай  хоч вікно, з якого видно море,
З якого море видно крізь сльозу…