Ангел

Пред собой я так близко увидел чело
Золотое, как свет, и благое, –
И одно – точно солнце – горело крыло,
И синело, как небо, другое.

И ничто не смущало саднящий покой,
Лишь лучи расходились тугие.
Я спросил у него: «Почему ты такой...
Почему твои крылья такие...»

Я тянулся к нему, словно пыль на стекло,
Можно было потрогать рукою
И одно, что горело как солнце, крыло,
И, подобное небу, другое.

Но исчез он, и меньше не стало огня,
Лишь рассыпалось ветром горячим:
«Я такой, чтобы ты не увидел меня
Меж землею и солнцем парящим...»


Анёл

Прад сабою так блізка ўбачыў чало, 
Як лагода, святло залатое…
І адно, нібы сонца, гарэла крыло,
І, як неба сінела другое.

Не засмучваў мяне той шчымлівы спакой,
Прамяні ўрассыпную тугія...
І спытаў у Яго: «Што Ты явіш Сабой?
І чаму Твае крылы такія?»

Ён прыцягваў мяне матыльком на святло –
Дакрануцца ўжо мог я рукою…
І адно, нібы сонца, гарэла крыло,
І падобнае небу другое!   

Але знік… Не ставалася меней агню!
Толькі рэхам знялося імклівым:
«Я такі, каб нябачным мне быць наяву,
Між Зямлёю і Сонцам лунлівым!»

Пераклад на беларускую мову зроблены
Марынай Влада-Верасень http://www.stihi.ru/2014/01/14/712


Анёл

Прад сабой я так блізка убачыў чало,
Яно добрым было, як святло залатое.
І адно – нібы сонца – гарэла крыло,
І сінела, як неба, другое.

І такі навакол быў шчымлівы спакой,
Толькі промні заззялі тугія.
«А чаму ты такі? – я спытаў у яго –
І чаму твае крылы такія?»

Да яго я імкнуўся, бы пыл той на шкло,
Пакратаць нават мог я рукою
І адно, што гарэла, як сонца, крыло,
І, падобнае небу, другое.

І ён знік, а агонь палымнеў спакваля,
Толькі чулася з-за небакраю:
«Я такі, каб не мог ты убачыць, як я
Між зямлёю і сонцам лунаю».

Перевод на белорусский язык Галины Ильиничны Гузенковой

Янгол

Близько, майже впритул я побачив чоло
Благородне - куди тому злоту.
І одне - ніби сонце - горіло крило,
Ну, а інше, як небо. І прагли польоту.

Я раніше не бачив такої краси,
Не стрічав я такої ще сили.
І тоді я спитав: «Чом такий ти єси?
Такі різні чому в тебе крила?»

Я тягнувся до нього, як мрія, як пил,
Як до вірної подруги - лебідь.
Я руками хотів доторкнутись до крил,
Що одне, наче сонце, а інше, як небо.

Але зник він, неначе вогонь відгорів,
Тільки шерхіт почув не від плоті:
«Я такий, щоб мене ти ніколи не вздрів
Між землею і сонцем у гордім польоті».

Переклав Олександр Олійник