Час пише картини

        Час  пише  картини.

   

В  тумани  окутався  гай  і  долина,
Затихли  вже  трелі  у  лісі  пташині,
Коротшою  стала  білесенька  днина,
Сніжком  притрусило  мої  гори  сині.

Уже  написав  свою  грудень  картину,
Усі  кольори  змішав  в  білий  колір,
Повісив  над  полем  чудову  гардину,
В  небі  люстру  повісив  і  лампочки-зорі.

Інієм  вишив  річку  і  кладку,
Насипав  усюди  коралів  намиста,
Лиш  шлях  у  долині  залишив,  як   латку,
Дефілює  діброва  дзеркально-сріблиста.

Ще  вдягне  дерева  у  шуби  шикарні,
І  буде  щосили  він  мчати,
Із  дідом  морозом, на оленях  полярних,
Приїдуть  різдво  зустрічати.

А  як,  в  кінці  шляху,  притомиться  грудень,
То  січневі  верне  ключі  і  ладунки,
Залишить  грудневу  картину  і  студень,
І  скриню  різдвяних  дарунків.



         
Січень  святковий,  як  жених  з  молодою,
Приносить  нам  радість  і  свята,
У  кожний  він  дім  іде  з  колядою,
На  столах  вечеря  багата.

Після  водохреща  січень  постаріє,
Обернеться  радість  в  погрози,
То  лютий  молодик  страшенно  зрадіє,
Везтиме  з  собою  морози.

Трястиме  кожухом,  скує  ледом  річку,
Завіє  всі  гори  й  язвори,
У  кожнім  віконці , у  кожну  він  нічку,
Буде  малювати  узори.

Такий  собі  лютий , буває  він  різний,
Погоду  він  творить  некласну,
То  тане  відлигою,  то  дуже  він  грізний,
Та  з  сумом  чекає  на  весну.


Дров тонами  палить  отак  він  нівроку,
Чекає  ,щоб  ватра  дотліла,
Бо  в  весну  закоханий  лютий  щороку,
Перед  нею  впаде  на  коліна.

І  наше  життя  у  цій  круговерті,
Щохвилини  мчить  без  зупину,
Січень  ще  вчора  на  коні  їхав  верхи,
  А  вже  березень  пише  картину.

Автор: Н.П. Рубан.